Читати фрагмент книги:
Від Автора:
Мудрість не можна приватизувати. Вона належить тому, хто вміє нею користуватися. Смішно виглядатиме людина, яка захоче привласнити, те що не може належати нікому, бо належить усім. Однак саме вміння застосувати Її (Мудрість) у щонайбуденніших ситуаціях, відрізняє справжнього Майстра життя від переповідача історій. Що ж, будемо вчитися життю разом, бо це таке мистецтво, яке неможливо «вивчити» чи «знати», а можна лише практикувати і застосовувати.
Для цієї книги я підбирав історії та притчі відповідно до певних критеріїв. По-перше, укладав тільки ті, які колись вагомо змінили моє розуміння світу і під впливом яких я проживав інколи й декілька днів. По-друге, вибирав з пам'яті лише ті притчі, які можна застосовувати у будь-яких ситуаціях. Особисто для мене кожна з цих притч - це ключ від цілого Всесвіту, завдяки якому будь-що можна пояснити будь-як. Якщо Ви в цю хвилину сидите у кріслі стоматолога чи чистите моркву на капусняк, чи бавите дитину - все одно Вам саме зараз може підійти будь-яка із запропонованих притч.
По-третє, я підбирав такі історії, які могли трапитися з будь- ким і будь-де, незалежно від місця події чи історичного періоду, а також, як пишуть у титрах до фільмів, «всі персонажі несправжні, а події вигадані». Можу також додати, що «під час написання книги жодна тварина не постраждала», хіба трохи перепало «на горіхи» моєму домашньому котові Кузі за те, що він інколи вночі надто активно нявчав на господаря, який, захопившись своєю писаниною, забував погодувати улюбленця.
Повертаючись до книги, хочу наголосити, що я не особливо прив'язувався до будь-яких історичних персонажів чи релігійних героїв. І тому, якщо якась описана історія трапилась з Вашою бабцею, то сприймайте це як чистий акт випадкового провидіння, а не як зумисне бажання привласнити чужі переживання чи напрацювання.
Буддист чи християнин, мусульманин чи юдей, Мудрець чи Вчитель, будь-хто міг бути на тому місці і в той час, то не є ані честь, ані доля - вирішити питання саме так, як вирішували ці люди в описаних історіях. Це випадковість. Я щиро переконаний що немає, скажімо, християнських чи даоських цінностей, а є цінності загальнолюдські. І якщо вони у когось відрізняються, то, швидше всього, це свідчить лише про те, що жерці тої релігії забули про Бога/Природу/Істину/Мудрість/.../Всесвіт, і займаються самі собою, більше цінуючи форму і нехтуючи змістом. Саме про Мудрість у її чистому вигляді мені хотілося писати - що я наскільки міг, настільки і робив.
По-четверте, вибирав саме те, що коли-небудь розповідав на своїх курсах і те, чим користуюся вже не менше аніж рік - приблизно стільки часу я не читав уже жодної притчі та історії, щоби описати саме те, що залишилось у мені. Тому, до речі, одразу і вибачусь: якщо якісь закінчення Вам здаватимуться не до кінця правильними чи навіть недоречними - прийміть це як суто авторський варіант реальності. Я не претендую на істину, а лише можу мати якусь свою недосконалу правду.
По-п'яте, у книзі деякі притчі є добре відомі, тому я не намагався барвисто їх описати, а передав лише фабулу - основний зміст та ідею, яку я колись зрозумів. Деякі притчі я складав сам, хоч на їх авторство не претендую - вважаю, що кожен може підписатися під тим, що написано, лиш би людина справді це застосовувала по житті.
А ще, як на мене, то особливо важливі ті історії й притчі, що їх Ви вже чули. Знайдіть у них щось нове і важливе, бо показником навчання є саме вміння засвоювати інформацію, яку ми буцімто вже знаємо, знову і знову, і щораз знаходити щось таке, чого раніше не помічали.
І нарешті, останнє, що я хотів би написати - це те, що часто кажу на своїх курсах і тренінгах:
- Я тільки листоноша. Я лише доношу Вам Ваше ж послання, не більше. Колись Ви його написали самі собі, і зараз моє завдання Вам його вручити. Якщо не я, то це зробить хтось інший. Сердитись на мене немає чого. Особливо дякувати теж. Я просто роблю свою роботу. Я не покликаний для неї. А просто один, кому випадково випало доставити саме Вам саме цей Ваш лист. Всі ми листоноші один для одного - доставляємо листи, які люди пишуть самим собі і отримуємо лише те, що написали собі раніше.
Якщо Ви з чимось не згідні - не лайте мене: я не писав і не читав Вашого листа і не хочу цього робити, лише вручив його Вам у вигляді якоїсь притчі. Але все ж думаю, що моє завдання - зробити так, щоб Ви змінились, не залишились такими якими є! Можливо, інколи притчі за змістом наче суперечать одна одній, але я не рекомендую у такому випадку шукати, яка з них правильна, а яка ні: поєднайте крайності у собі, щоб збільшити власну місткість.
Наостанок напишу лише, що матеріал до книги я вибирав, збирав і синтезував понад п'ять років, ідея остаточно формувалась близько трьох, а писалось і редагувалось все не більше, аніж кілька місяців. Тож сподіваюся, що прочитавши її хоч би навіть і за один день, Ви отримаєте задоволення і новий виток ефективності й розвитку.
Корисного і приємного читання Вам!
Ця книга присвячується Всім, хто робить себе, а разом з тим і світ навколо кращим.
СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ
Про блаженство
Учні запитали свого вчителя:
- Чому ви постійно радісні, невже у вашому житті немає печалі й горя?
- Колись давно, будучи ще молодим юнаком, я це саме запитав свого вчителя, який завжди був у піднесеному настрої і щасливий. Те, що він відповів, змінило моє життя: «Всередині кожен сам вільний у своєму виборі. Встаючи кожного ранку, я запитую себе, що я виберу - блаженство чи смуток. І я щодня вибираю блаженство».
Ми дуже часто нехтуємо можливістю самим обирати те, як прожити кожен свій день. Покладаючись на обставини та інших людей, відмовляємо собі в радості та блаженстві. Це не більше, аніж наш особистий вибір і особиста відповідальність.
Щоправда, наївно думати, що можна вибрати «насолоду і радість від життя» один раз і назавжди. Легковажно також стверджувати, нібито настрій ми вибираємо один раз на цілий день. Далеко від істини навіть те, що легко «на замовлення» тішитися упродовж години. Справжнє мистецтво радіти життю - це звичка, яку ми виробляємо постійно! І тоді, коли нам умовно-добре і тоді коли «все не так».
Більшість вміє тішитися життю тільки тоді, коли все добре, чи коли весело, але в такому випадку людина насправді не має ніякого вибору, вона лише пливе за течією - не працюючи над собою, а отже, і не отримуючи жодних більш-менш вартих уваги здобутків. Ми завжди самі вирішуємо, тішитися чи сидіти у власному багні, і це рішення, до якого варто бути готовим щосекунди. І прийняти його заздалегідь не можна!
Атеїст
Один атеїст, прогулюючись понад проваллям, випадково посковзнувся і впав у нього, але йому вдалося зачепитись за гілку невеличкого дерева.
З останніх сил, ледь тримаючись, він подумав, що лише Бог зможе його врятувати, і закричав:
- Боже, врятуй! Якщо спасеш мене, то повірю в тебе.
Голос згори не забарився:
- Е ні, ти не будеш вірити, знаю я таких як ти.
- Віритиму, віритиму - чесно тобі кажу.
- Гаразд, я врятую тебе, - змилосердився добрий Бог, - відпусти гілку.
- Та чи я божевільний? Відпустити гілку! - скрикнув атеїст.
У нашому житті ми спочатку віримо, що щось отримаємо, і лише потім це отримуємо - ніколи не навпаки. Важко вірити без підстав, але, мабуть, це є найкращий фільтр, щоб відділяти тих, хто робить свою щоденну роботу з палким бажанням змінити світ і тих, хто робить її просто тому що так треба.
«Атеїстів», не так релігійних, навколо нас переважна більшість, і справа не в тому, що вони не ходять до церкви, а в тому, що не вірять у те, що від їхніх зусиль може змінитися життя, не вірять у своїх чоловіків/дружин і дітей, не вірять у свою Батьківщину. А отже, позбавляють себе можливості отримати скарби, доступні тим, хто живе з вірою.
Схожа історія є про жінку, яка, прочитала в Біблії про те, що якщо мати віру з гірчичне зернятко, то можна сказати до гори «посунься», і та зійде зі свого місця.
Маючи на городі копицю сіна, яку вона давно хотіла перекинути у стодолу, жінка підійшла до копиці й промовила:
- Перейди у стодолу.
Результату не було ніякого.
Вона промовила знову - все залишилось без змін. Врешті жінка сказала: «Так я і знала», - і повернулась до своїх щоденних справ.
Віра - це благо, але як і будь-який інший прецизійний інструмент, потребує навчання і практики. Ніхто не отримує «віру» у що-небудь від народження, так само як ніхто не народжується і позбавленим її. Це тривалий шлях самотренування і самоналаштування, який, як і будь- який цінний скарб, не дається тим, хто не в змозі ним повноцінно скористатись. Тренуйте свою віру!
